[in6b1]

Окей. Добре. Думаю, я повинна була написати це.
Я жалкую, що переїхала до міста, де не можу розмовляти рідною мовою. Мені сумно від того, що масові заходи тут проходять виключно на теми, далекі як від України, так і від безпосередньо любові до народу та нації. Я ненавиджу цю постійну, перманентну зневагу.
Я жалкую, що коли я намагаюсь розмовляти на занятті української мови українською мовою, на мене дивляться, як на дурну, хоча це нормально. Це стандарт - розмовляти на мові, якою вчитель викладає урок. Чомусь на англійській майже всі прагнуть до відповідності.
Я дивно відчуваю себе, коли, звертаючись до мене, люди говорять - "дівчинка з України". Що за чортівня? Крим - це частина України. Автономна республіка? Добре. Хочете бути незалежними - організуйте всеукраїнський референдум, зверніться до влади. Так, наша влада - тупі козли, але до питань такого масштабу, думаю, вона не може не поставитись серьйозно. Так, я ідеалістка.
Не лізь у чужий монастир із своїм статутом. Поки Крим частина України, повинна бути хоча б якась повага до неї; про метафізичні відчуття патріотизму не згадую - немає сенсу.
Сама винна? Сама винна.
Ай регрет насін, бля.

@темы: ПОМСТИ ХОЧУ!, мюсли и вафли

Comments

[Гость]

Окружающее Тебя большинство, слабо телесно и духовно. Не вини Себя, не жалей, не удивляйся - Ты там где должна быть. Владей собой. Ты испытываешь, то что хочешь испытать. На мой взгляд эти события вокруг Тебя требуют ну ни как ни самообвинений, а например приведения в слаженность.